38 років тому на ЧАЕС сталася найбільша в людській історії техногенна катастрофа

Минуло тридцять вісім років, як сталася Чорнобильська аварія. Уже виросло покоління, яке знає про неї хіба що з розповідей людей середнього і старшого віку або з літератури, фільмів, ЗМІ чи новітньої історії. Тож нагадаємо: 26 квітня 1986 року о 1 годині 24 хвилині ночі на четвертому енергоблоці ЧАЕС під час виведення його у плановий ремонт і проведення випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулась на дах третього енергоблоку. Тут слід додати, що подібні випробування на атомній станції, яка працювала, проводили вперше.

«ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ» НАСЛІДКІВ КАТАСТРОФИ

В оперативних засекречених депешах Комітету держбезпеки УРСР тоді зазначалося, що випробування проводили «без офіційного узгодження з проєктною організацією» і з численними порушеннями регламенту співробітниками станції. Але вже 3 липня 1986 року на спеціальному засіданні політбюро ЦК КПРС, на якому обговорювали причини і наслідки цієї аварії, крім усього іншого, констатували (пункт 2 постанови): «Фізикою і конструкцією реактора, у тому числі системою його управління і захисту, не була виключена можливість розгону потужності реактора при деяких робочих ситуаціях його промислової експлуатації. У цьому – вина Наукового керівника і Головного конструктора реактора».

Через рік у Чорнобилі, в місцевому будинку культури, відбувся суд над винуватцями аварії. Але, звісно, Наукового керівника на лаві підсудних там не було. Та й уявити тоді, в умовах радянської дійсності й судової системи, ніхто не міг, що науковий керівник програми створення РВПК (реактора великої потужності канального) Анатолій Александров може стати підсудним або хоча б взяти участь у суді як свідок. Адже він – тричі герой соціалістичної праці, видатний фізик, творець радянського атомного флоту і ядерного щита колишньої наддержави, директор Інституту атомної енергії імені Курчатова, президент Академії наук СРСР. А невже в тих умовах могли судити генерального конструктора РВПК, двічі героя соціалістичної праці Миколу Доллежаля? Звісно, ні. І не тільки тому, що на момент аварії йому було 86 років. Крім поважного віку, він належав до елітарних представників радянської науки і техніки. Уродженець Запорізької області, він, як і Александров (теж уродженець України – Київської області), також зробив стрімку кар’єру, яка містила створення ядерного «котла» для продукування плутонія – «пального» для першої і наступних радянських атомних бомб.

Їх обох – і Александрова, і Доллежаля – в залі, де відбувся суд, ми, група журналістів, що висвітлювали цей процес, не побачили. Натомість на лаві підсудних сиділи тільки «стрілочники» – шість керівників Чорнобильської АЕС. З них мені чомусь найбільше запам’ятався директор ЧАЕС Віктор Брюханов. Він сидів ближче до залу, поруч з головним інженером Миколою Фоміним і заступником головного інженера ЧАЕС з другої черги Анатолієм Дятловим і час від часу сумними очима дивився в зал, немов чекаючи звідти хоч би підбадьорливого погляду. Але почалося довге, тривалістю в кілька годин, зачитування обвинувачення, і очі Брюханова поступово згасали, пригніченими виглядали й інші підсудні: звинувачення були безкінечні, покласифіковані, тенденційно спрямовані лише на адресу керівників станції та її колективу. Наче й не існувало тих, хто проєктував реактор і систему його експлуатації та захисту, навіть «захисту від дурня». Немовби й не було випадків, коли РВПК «підводив» ще до чорнобильського вибуху. За три роки до нього ситуація, подібна до чорнобильської, виникла під час фізичного запуску реактора першого блоку Ігналінської АЕС у Литві. Сталася аварія на Ленінградській АЕС. Та й на Чорнобильській атомній, на тому ж таки четвертому реакторі, під час його фізичного запуску, склалася аварійна ситуація, тоді пронесло… Про ці випадки добре знали в інститутах-розробниках, але всі акти, прохання, звернення про потребу довести РВПК до необхідних кондицій ігнорували, вони лягали в шухляди.

GIF

Ніхто, звичайно, не знімає відповідальності з експлуатаційників. Адже багато фактів, поданих у звинувачувальному акті, відповідали дійсності, їх важко було спростувати. Але кого суд залучив як експертів? Переважно це були представники наукового керівника проєкту або головного конструктора РВПК. Ясна річ, вони захищали свої установи, тобто «честь мундира». Наведу висловлювання людини, яка вивчила суть чорнобильської справи, – колишнього слідчого Генеральної прокуратури України Сергія Янковського: «Мені довелося бути учасником цього розслідування з перших годин після аварії до направлення кримінальної справи в суд. Ця унікальна за своїм кримінальним змістом справа, яка складається з 57 томів слідчих документів і багатьох додатків, досі лежить мертвим вантажем в архіві Верховного суду Росії. Багато додатків до цих пір «фонять», але зате містять у собі вбивчу за доказовою силою інформацію. Впевнений, що про більшість документальних даних в Україні навіть не чули. Адже справа була цілком таємною, а первинні документи ми вилучили на станції негайно, і до вечора 28 квітня 1986 року вони вже були у Москві. Те, що потім вивчало багато спеціалістів, були в основному якимись урізаними копіями або взагалі фальсифікатом».

Так, ми досі не знаємо всієї правди про Чорнобильську аварію, найбільшу техногенну катастрофу в історії людства. Зате мільйонам українців добре відомо, яку високу ціну заплачено за те, щоб урятувати Україну, увесь світ від ще більшої катастрофи. І заплачено найдорожчим – людським здоров’ям і самим життям.

Ось лише деякі факти і статистичні дані сумного й гіркого «чорнобильського реєстру»:

Рівень радіації відразу після аварії на території станції становив 20–25 мікрорентгенів на секунду, що більше ніж у тисячу разів перевищувало гранично допустимі норми.

● У розташованому неподалік від ЧАЕС місті Прип’яті з населенням близько 50 тисяч осіб рівень радіації досяг 4–14 мікрорентгенів на секунду і перевищив допустиму для населеного пункту позначку теж більш ніж у тисячу разів.

● Першими пожежу на станції почали гасити підрозділи пожежної частини атомної станції і пожежної охорони з Прип’яті, до них приєдналися пожежники з інших міст Київської області.

● Відразу після аварії внаслідок гострої променевої хвороби помер 31 ліквідатор.

● Через добу урядова комісія ухвалила рішення про необхідність евакуації прилеглих до станції населених пунктів. Загалом було евакуйовано близько ста тисяч осіб.

● В Україні, за даними Міністерства охорони здоров’я, постраждали жителі 2,3 тисячі міст і селищ у 12 областях. Загалом в Україні від чорнобильської катастрофи постраждало понад 3 мільйони осіб.

● До прямих радіаційних наслідків аварії належить зростання захворюваності на рак щитовидної залози. За перші вісім років після катастрофи в Україні прооперовано з приводу цього діагнозу 3270 осіб віком до 18 років.

● Згідно з даними неурядових організацій внаслідок аварії померло до 40 тисяч осіб.

● Вартість консервації четвертого енергоблоку і будівництва об’єкта «Укриття» становила 6 мільярдів доларів.

● Прямі й непрямі збитки України і витрати на подолання наслідків Чорнобиля, на думку фахівців, становлять понад 160 мільярдів доларів США.